СУЧАСНІ ЛЕКСИКОГРАФІЧНІ ДЖЕРЕЛА: СЛОВНИКИ, ДОВІДКОВА ЛІТЕРАТУРА

У лінгвістичних словниках по-різному пояснюються слова: з погляду властивого їм лексичного значення, походження, правопису, наголошення, відповідності слів однієї мови словам іншої чи інших мов тощо. Серед них виділяють такі різновиди: □ тлумачні словники, у яких з’ясовуються основні, прямі й переносні значення слів певної мови, належність їх до різних стилів, частота вживання тощо. Найціннішим є «Словник української мови» в 11 томах (1970-1980), який містить понад 134 тис. реєстрованих слів української мови, значення яких пояснюються. Словник підготував колектив наукових працівників Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні АН України. У словнику широко представлено сучасну українську фразеологію, пояснено відтінки лексичного значення слів. Наприклад, слово око в словнику роз’яснюється на шести сторінках. Саме тому «він служить могутнім засобом розвитку освіти й культури, логічного й наукового мислення. Як словник сучасний, він фіксує передову думку епохи, сучасні ідеї, а також рівень і тенденції розвитку літературної мови» (І. К. Білодід); □ етимологічні словники. У них з’ясовуються походження, слів, їхні найдавніші корені, а також розвиток значень слів, зміни в їхній будові; □ історичні словники подають у текстах і пояснюють слова, які вживалися в мові раніше і зафіксовані в її писемних пам’ятках; □ орфографічні словники подають нормативне (загальноприйняте) написання слів; □ орфоепічні словники, до яких, зокрема, належать «Орфоепічний словник» М. І. Погрібного (останнє видання — 1986 р.) і словник-довідник «Українська літературна вимова і наголос» за редакцією М. А. Жовтобрюха (1973);

□ словник іншомовних слів, як наприклад, «Словник іншомовних слів» за редакцією О. С. Мельничука (1985), у якому дається пояснення близько 24 тис. слів і термінів іншомовного походження, що ввійшли до словникового складу української літературної мови. У словнику зазначається, з якої мови походить іншомовне слово, з яких елементів утворилось, з яким лексичним значенням тепер уживається; □ синонімічні словники подають згруповані в синонімічні ряди слова-синоніми; □ фразеологічні словники, зокрема словники ідіом, у яких пояснюються значення й уживання стійких сполучень слів; □ термінологічні словники подають значення термінів з певних галузей знань (словники фізичних, біологічних, літературознавчих, радіотехнічних, геологічних, математичних та інших термінів). Кожна з наук, щоб плідно розвиватись, не може обійтись без свого галузевого (спеціального, термінологічного) словника чи словників, які бувають одномовними, двомовними чи кількамовними; □ діалектні словники, у яких з’ясовуються значення й межі поширення діалектних слів, незалежно від того, відомі вони в літературній мові чи ні; □ словники мови письменників; □ словники рим; Словники власних імен, прізвищ; □ морфемні словники, у яких слова, що розміщені за алфавітом, розділяються на морфеми — префікси, корені, суфікси, закінчення. Отже, такі словники присвячені розгляду структури слів; □ топонімічні словники; □ інверсійні (зворотні, чи обернені) словники; □ частотні словники, наприклад двотомний «Частотний словник сучасної української художньої прози» (1981). Є також інші типи словників, наприклад, «Словник українських псевдонімів» (О. І. Дей, 1969), «Словник антонімів» (Л. М. Полюга, 1987), «Словник паронімів української мови» (Д. Г. Гринчишин, О. А. Сербенська, 1986), «Словник труднощів української мови» (С. Я. Єрмоленко, 1989)